День 1 - відстріл

Отож з Рівного виїхало в 03:50 8-ро мандрівників (ще 4-ро чекали на нас в с. Бистриця). Потягом доїхали без проблем до Франківська, далі маршрутка на Надвірну (не вдалося таки дядькові розкрутити нас на таксі, хоча він дуже і старався, і ціну скидав), з Надвірної пощастило одразу сісти в маршрутку на Максимець (хтось віз якісь мішки і прихопив ще кучу народу із собою).

По приїзду в с. Максимець лишилась місія знайти тих 4-ох, що чекали нас біля Бистриці (саме там де ми минулого року перетинали р. Бистриця), а туди десь кілометрів 10 від місця нашого прибуття. Ну про то я нікому не казав, і з Омером вирушив по поповнення. Вийшли із села, пройшлися метрів 500 і нам крупно пощастило, їхав хлопака бусом який люб’язно погодився нас підвезти. Отож через 5хв. ми були вже в їх таборі. Лишилось майже нічого, добратися назад вже із їх наплічниками. Коли зібралися, фортуна знову нам посміхнулася, знову проїздила маршрутка в яку ми все спакували і під’їхали до Максимця. Далі селом, трохи по сонцю, трохи дощем і от ми всі разом, сповненні потягу до пригод (чекати не довго, до першої стежки не туди, і пригод повні бутси холодної води :).

Отож вирушили, міток не знайшли і на першій же розвилці як і було «задумано» повернули не туди (мітки мабуть починались якраз після тої розвилки :). Ну нічого, трохи пострибали через стрімку річечку, як гірські парнокопитні, хтось набрав у чоботи води, хтось вже згадував про себе «не злим тихим словом» всі ці Карпати. Вечоріло, потрібно було шукати місце на ночівлю, і добре що стежка вийшла на чудову галявину серед лісу, мабуть пасовище місцевих. Отож і без того чудовий настрій у всіх ще більше піднявся. Омер навіть джерело надибав і хотів був розрити його до холодного басейну, але гірська місцевість стала на заваді (в камені яму копати, то вам не пісок лопатою кидати).

Намети розклали, їсти зварили, познайомились із місцевою фауною, Місяць сфотографували, душа радіє, як ніяк перша ночівля в Карпатах.

День 2 - г. Негрова, підніжжя г. Сивуля

Отож прокинулися. Редкета одразу по молоко. Тільки другий день, а вже хочеться пшоняної каші із молоком. Дочекались ми його не скоро, бо той червоний влаштував місцевим фотосесію, а потім вивчав премудрості карпатського катання на канаті навколо сосни. Однак молоко таки прибуло, каша вже зачекалась на цей білий еліксир. Скромно скажу без яскравих епітетів, що було дуже смачно (тільки мабуть мало). Поїли, попили чаю (хтось молока) і в дорогу. В місцевих вивідали де ми є і куди нам далі, щоби до Сивулі дістатися. Двоє людей нас покинуло, один вже пізнав всю красу Карпат, а інший йому в супровід (пізніше він нас наздогнав, завдяки нашим походенькам по нігерійським кварталам). На першому же відкритому хребті в хід пішли мобілки, добре що не у всіх ловило, а то це б затягнулося. Полялякали, хто зміг, і далі стежиною, тут вже було важко заблукати. Десь через 30хв. вийшли на зелений маршрут, а далі вже і повні парнокопитні не заблукають. Пройшли ще десь 30хв. маршрутом і промайнула ідея сходити на г. Негрова (така назва, гріх не зайти).

Сходження на г. Негрова

Отож 5-ро чоловік (хоча на початок я бачив лише 3-ох) подерлися чагарниками підкоряти г. Негрова. Чагарники були так собі, стандартні чагарники, на нестандартних стежинах(не звикати). Видерлись ніби як недалечко до вершини, і всілись на мох перепочити. Тут таки ми побачили, що всі намети у нас, а решта 5-ро йдуть без наметів (це було дуже погано). Голосуваннями вирішили йти далі на захід по горі, щоби дістатися вершини. Через 15хв. ми вийшли на каміння, тому йти було не складно, але затримало інше, насувалась гроза. Весь дощ просиділи без діла вживаючи какаокалорії, тобто шоколад. Дощ скінчився, ще трохи пройшли по горі нагору, а тоді стало зрозуміло, що або ми вийдемо на гору, або ми наздоженемо іншу групу без наметів, двох справ безболісно не зробити. Здоровий глузд програв і ми вирішили наздогнати решту :).

Спускатися було не так комфортно як підніматися, сюди мабуть і ведмеді не ходять і парнокопитні оминають, висока трава після дощу, слизькі камені, повалені дерева. Біля підніжжя ніякої стежки не виявилося, а ми так радісно бачили її згори. Замість стежки нам перепав доволі високий сланник. Вирішено йти тим сланником на південь доки не вийдемо на стежину. Ідея вдала, доволі швидко вийшли знову на маршрут і швидким темпом кинулись наздоганяти іншу частину групи.

По дорозі зустріли місцевих, які підтвердили наявність наших попереду. Доволі приємна звістка, є шанс що вони таки будуть ночувати в наметах, і нам менше влетить потім :).

Через години півтори швидкого темпу ми вийшли до розвилки маршрутів, далі побачили якихось туристів і вирішили, що то наші. Пофоткались біля вказівника і пішли на розстріл.

Прибуття в табір, підніжжя г. Сивуля

По дорозі до тих туристів зустріли наших дівчат (йшли по воду), виглядали вони доволі оптимістично, ніби точно знали, що ми їх знайдемо (а якби здоровий глузд таки переміг). Вони розказали нам де стоять наші і ми радісно побігли до місця стоянки. Скажу так, хлопаки виглядали не так оптимістично як дівчата (це якщо дуже прибіднятися). Якщо реально сказати то десь так, уявіть що вас відрахували із навчання, звільнили із роботи(це не так сумно, тому стосується Омера, він нашої відсутності майже не помітив), завтра захист дипломної, а диплом не готовий, через годину вас розстріляють і т.д. От приблизно такі обличчя і настрій був у хлопців. Ну нічого, ми їх таки знайшли (у нас +10 фортуни після подорожі коротким шляхом), вони трохи поричали і заспокоїлися, як ніяк дах над головою прийшов :). Тут таки нас наздогнав Ющик, а так би зась, якби не пішли на Негрову, так що позитив із цього є. Далі нам скинули всі наявні недоСупи і половина пішла на Сивулю дивитись захід сонця, а половина лишилась варити суп. Я варив суп, а тому пригоди сонця під час його заходу мені невідомі. В доказ що сонце таки зайшло і що вони там були є лише фото, але що таке фото у порівнянні із моїм красним словом.

Отож повкидали вміст усіх тих пакетиків до каструлі, додали трохи вермішелі і великий шматок сала (що б я без нього робив), поварили трохи і суп готовий. Процес варіння можна побачити на фото справа (за кадром решта танцює із бубном танець супу, щоби всі вітаміни Е засвоїлись). Спочатку ми ще чекали на любителів романтики, а далі не дочекалися і злупили увесь суп. Каструля супу на стількох людей таки мала, і скажу, втратили вони небагато, бо суп виявився рідкісним лайном. Ось що я вже більше ніколи не буду брати із собою (як додаток до вета на магазинні тушонки) так це супи у пакетиках. Романтикам пощастило більше, їм ми вже зварили нормального супу (як видно, наминали вони його добре). Склад для цікавих: шматок сала, сушені овочі, приправи «які знайшли», вермішель, і пемікан (по простому домашня тушонка, яку я робив вдома бо зарікся брати магазинну). Я не куштував того, що вийшло (то що я з’їв тарілку під час проби на сіль не рахується), але казали, що було смачно(я ж наївся вареним салом). Далі стандартно, чай з мате і спати.

На попередній стоянці наметам докучали корови, що там паслися, тут докучали вже коні. Корову відігнати легше, крикнув на неї, руками помахав і по всьому. А от від коня отримати копитом не дуже кортіло. Омер ще щось намагався за гриву його відтягнути, але в нього це не дуже вийшло.

День 3 - Сивулі, підніжжя г. Ігровець

Головний аргумент прокинутись зранку, це вмитися і поїсти, і останнє мабуть вагоміше. Хто раніше встає той варить свою їжу, і наплічник стає легшим. А хто володіє каструлею, той справжній монополіст :) На сніданок був рис (на скільки я пам’ятаю), але тушонки вкинули мало, і навіщо її жаліти, все одно паршива, а калорії потрібні. Поїли, попили чаю і на Малу Сивулю вже з наплічниками. Поки піднімалися, то було доволі спекотно, а от на самій вершині було досить прохолодно, найшли хмари і закрили всі краєвиди. Тут розправилися із згущеним молоком і пішли на Велику Сивулю. Тут нарешті зробили перше групове фото усіх разом.

Після Сивуль маршрутом дійшли до підніжжя г. Ігровець і стали табором. Погода зіпсувалася, похолодало і пішов дощ, добре що йшов він не довго. Вирішили знову зварити супу, а так як я добре знав, що його знову всім не вистачить то нажарив собі сала і на суп навіть не розраховував. Без сала, що узяв Омер, було б скрутно. І справді, за суп розгорнулась ціла баталія із гучними викриками та заздрісними поглядами у бік супротивників по пайку, а перед салом крутили носа. Ех, треба було усе салом брати. Хоча в запасі ще була важка артилерія (тобто кісляк). Із печивом він пішов на ура.

У цей же вечір грали в показуху, інтересу до якої я не проявляю, хоча Сіма був на висоті. Але насправді пакісні слова загадувала маленька. В декого навпаки раптово закінчувався словарний запас. Ну грали до ночі а тоді спати, дивитись солодкі сни та думати про то як завтра підніматися на Ігровець.

День 4 - г. Ігровець, г. Висока, підніжжя г. Середня

Вранці погода ніби була гарна, але раптово зіпсувалася. Сніданок якось зварили, гречка і рештки пемікану. Через погану погоду навіть майоріли думки лишитись на цій стоянці ще на одну ніч, чого мені аж ніяк не хотілося. Але фортуна знову посміхнулась, дощ скінчився, ми нашвидку зібралися і пішли на Ігровець. Підйом виявився доволі легким, хоча двоє проґавили вершину і пішли далі на г. Висока так і не зайшовши на Ігровець, і дарма бо там знову знищували згущене молоко. Після Ігровця недалечко до г. Висока, тому перекусивши ми миттю були вже там. Тут таки вирішили не йти на Осмолоду, а погуляти ще Карпатами, час як ніяк є. Отож поговорили, побалакали і вирішили зайти на г. Середня, звідтам у Кузьминець і далі хто хоче додому, а хто ні то в Осмолоду пройтися найближчими до села вершинами. Так і зробили, але двох вирішило піти коротшим шляхом, прямо по хребту через сланник (Сіма і Редкет). Як зазвичай, коротший шлях був «коротшим» і чекали ми їх вже знизу на галявині коментуючи їх подвиг.

Місцина виявилась гарна (місце для багаття, рогач готовий), але холодна через постійний вітер. Тут на вечерю був делікатес, картопля із сушеним м’ясом. Ще одне вето на походи, карпюру я більше не їм, спробував вперше і востаннє в поході. Кому не вистачило зварили ще картоплі, а хто більше картоплі не хтів зварили вермішелі. Розумний котяра одразу зварив нормальної каші. На цій стоянці почали грати в «Контакт»(за правилами до Олени). Ось де є розгулятися інтелекту і натякам із «підвипідвертом». Гра дуже сподобалась, в колекцію. Грали знову допізна, хоч і було холодно. Потім дуже довго варили чай, котрого дочекалися лише одиниці, і не дарма, доки не поставили каструлю прямо на жар, чай навіть не грівся, а так вмить закипів (ну майже).

В цей таки вечір насувалася гроза, здійнявся сильний вітер, а тому найменший двомісний намет забракували і людей з нього розселили по інших, більш витривалих до вітру, а в той поклали наплічники. Не пам’ятаю чи був дощ (ніби був) але дуло і справді добре, але Hannah не підвела і нічого крім завивань, принаймні я, не відчув.

День 5 - г. Середня, с. Кузьминець, 3л молока (і 3.5 літра з собою), с. Осмолода

Зранку погода ніби проясніла. Проясніла скрізь, тільки не там де ми стояли, а стояли ми між горою Висока та горою Середня, і хмари активно чіплялися за г. Висока і не хотіли розходитись. Було прикро спостерігати, що неподалік світить сонце, а в нас хмарно і вітряно.

Як і домовились напередодні, зранку без наплічників сходили на г. Середня і назад у табір. У підніжжі було насправді невітряно, я збрехав, був просто штиль у порівнянні із тим що було на Середній. Там справді ДУЛО так що з ніг здувало, і це було круто. Там знову розчавили згущене молоко та снікерса, треба ж какаокалорії поповнити щоби до Осмолоди дійти. Продули все що могли, спустились по своє спорядження і вирушили до Кузьминця. В Кузьминці нас покинув Сахай, по його словах він також «вже пізнав всю красу Карпат» (дехто також майже здав іспит на пізнання цієї краси але коли я про це почув то одразу завалив їхню здачу цього іспиту і вони вирушили із нами до Осмолоди). В Кузьминці ми попередньо докупили потрібних харчів, вкрутили хто пиво, а хто більш смачний еліксир здоров’я - молоко, як свіже так і кисляк. Ех, яке ж воно було смачне.

Отож дозакупились, поповнили животи і вирушили до Осмолоди. По дорозі нас знову застав дощ, але його ми перечекали під накриттям у бесідці неподалік якогось «піонерського табору». До Осмолоди дістались доволі швидко, навіть магазини не встигли зачинитись, тому дозакупились ще й тут: хліба, снікерсів, пива та вина (бо у декого почалась ломка до спиртного).

На вечерю було молочне, і знову мало, але хоч стільки, кому невистачило доклали цукром :). Наступного разу будемо брати більший казанок на стількох людей, бо каші вистачає, а щось більш рідкого та смачного вже ні. Тут таки варили глінт із того, що було під рукою.

День 6 - г. Грофа, г. Кінь Грофський, болота

Отож двох майже готових до здачі іспиту на пізнання Карпат лишили оберігати наш табір від навали місцевих оленів - (с) ТІК - що бігали у лісі (насправді бігали, але той хто довго спав нічого не побачив). Самі ж вирушили у сторону г. Грофа. Спочатку більшість надумали йти на г. Кінь Грофецький, я ж із Редкетом твердо вирішили піти на г. Грофа. Коли дійшли до останнього вказівника, виявилось що до Коня стежки немає (декому це не стало на заваді), а тому на г. Грофа пішли усі разом. Десь вже біля самого підніжжя найдосвідченіші туристи що мали при собі мапи і дивились у них а не на вказівники зійшли зі шляху «неправедного» і пішли шляхом «праведним і коротшим». На гору піднялися усі крім Редкета та Ющика, у обох мапи, тому скажу вам мапи до правильної стежки не доведуть, а що вже говорити про GPS (ось чому ми проти них). Почали перекушувати на г. Грофа але там виявилось доволі прохолодно, тому спустились до підніжжя, там навіть було на чому сидіти і стіл, і добили згущене молоко там.

Згущенка мені щось не йшла, бо я все думав про кисляк, який забрала із собою нагла руда хитра морда. Їх так і не дочекалися і пішли у табір тим самим шляхом що йшли сюди. По дорозі назад Олена підтвердила свої слова про знайдений сніг (дехто ніяк не хотів у це вірити). Ми до табору дісталися близько 21:00. Двох провідників як і очікувалось у таборі не було. Коли вже геть стемніло навіть почали переживати (такий кисляк самі випили, я цього не забуду), Олена згадала якусь невідому комбінацію букв МНС. Близько 00:00 повернулися досвідчені майстри стежки, виявилось що їм просто закортіло вдути кисляк на двох, а вже як другорядна причина йшло бажання повернутись до табору через г. Кінь Грофський. Це виявилось не так просто як гадалось одразу, річка яку не перейти, та ще й болото що зветься «Болото Мшана». Тепер будете знати де ви ще побували, дякувати за інформацію не потрібно, просто з вас пляшка кисляку :).

В цей вечір ми до речі варили горох і заправляли його жареними шкварками. Смакота ще та, сало Омера знову стало у нагоді. Я ніяк не засинав думаючи, що в каструлі лишилось ще дві порції цієї смакоти на тих хто не поділився молоком і ходив «за сині гори океани та діброви» болотами. А коли вони прийшли, я таки встав перевірити чи вони з’їли горох. Таки з’їли. Ех, тепер то випивши чаю можна було йти спати, гороху все одно вже немає.

День 7 - додому

Вранці сніданок не робили. Я сходив по солодку булку, біля магазину випили трішки поживного пива(вже можна) і взяли такого ж їдла для решти. Загрузились в Осмолоді у маршрутку, з пересадками дісталися Львову. Звідтам кому потрібно було то на Рівне. Доки чекали на потяг ще погуляли по Львову. Рівного дістались вже в Суботу зранку.

Отака коротка розповідь.