Неподалік від Надвірної розташоване мальовниче село Красна. Перша письмова згадка про нього датується 1445 роком. За етимологією назва цього населеного пункту означає «красива, гарна». Але у цій навдивовижу привабливій місцині, судячи зі слів місцевих жителів, кояться не вельми привабливі речі.

Дорожній карієс

Неймовірний за красою краєвид відкривається з хутора Лаз Горішній. Біда лише, що добиратися сюди від центра села, а це раптом два кілометри, можна лише на добрій старенькій «Ниві», ну й, звісно, на підводі. Щоправда, везти вагітну жінку ризиковано: народити може просто по дорозі.

На відміну від багатьох сіл області, Красна розбудовується і повниться дитячими голосами. Шкода тільки, що малечі доводиться у дощ і сніг тупати ноженятами по болоту до школи.

Житель хутора Чіх Василь Васильович від імені односельців неодноразово звертався до сільського голови Левицького Богдана Федоровича з проханням відремонтувати дорогу. Та чув лише відмовки і посилання на брак коштів. Два роки тому роль організатора взяв на себе місцевий парох Іван Бойко. Люди за власний кошт навезли каміння і розкидали його. «Шістнадцять днів товкли ми зі старенькими людьми той камінь. Потому сідав сповідати парафіян і мало не засинав від утоми. Дуже допомогли нам власним транспортом Завальнюк Василь Ярославович із друзями. А гроші на пальне збирали гуртом», – згадує священик. «Наш голова лише посміхався, коли це все робилося», – з гіркотою каже житель хутора Василь Боднар. Залишалося ще насипати зверху піщано-гравійної суміші – люди вже своїми силами розкидали б її. Знову звернулися до голови, та Богдан Федорович вкотре розвів руками, мовляв, немає коштів.

Тим часом минулорічна липнева повінь внесла певні корективи у місцевий бюджет. Десятого жовтня районна газета «Народна воля» опублікувала перелік об’єктів, включених до Генплану проведення ремонтно-відновлювальних робіт з ліквідації наслідків стихійного лиха. По селу Красна мало бути виділено 401609 грн. на капітальний ремонт загальноосвітньої школи, в середньому по 19 тис. грн. на повне відновлення чотирьох містків через потік по вул. Річковій, 358480 грн. на капітальний ремонт самої дороги по цій же вулиці, 109578 грн. на поточний ремонт дороги до хутора Лаз Долішній.

Cподіваючись на бодай якусь дещицю із цих сум, Василь Чіх за дорученням хуторян торік у вересні письмово звернувся до першого заступника голови ОДА Бодоряка Юрія Олексійовича. А в жовтні отримав відповідь за підписом першого заступника голови Надвірнянської РДА Павлюха Володимира Васильовича: «Вулиця Лаз Горішній не включена до переліку об’єктів, що постраждали внаслідок повені 23-27 липня 2008 року, тому кошти з державного бюджету на ремонт даного об’єкта не виділялися. Через відсутність коштів у місцевому бюджеті сільська рада на даний час не має можливості завершити ремонт вказаної ділянки вулиці Лаз Горішній. Повністю ремонт вулиці Лаз Горішній буде проведено в 2009 році після включення її до Плану соціально-економічного розвитку села на 2009 рік».

Однак рік закінчується, а на згаданій вулиці, даруйте, і кінь не валявся. Зате трохи «повалявся» він на тих вулицях, які, за словами краснян, зовсім не зазнали руйнувань від повені.

«До нас їде ревізор…»

(майже за Гоголем)

З проханням перевірити правильність використання коштів місцевого бюджету Василь Чіх за дорученням жителів вулиці Лаз Горішній восьмого грудня минулого року звернувся до начальника обласного КРУ Рахміля Віктора Григоровича. В останній день року звідти надійшла відповідь № 09-1316/6679 за підписом заступника начальника управління Федоріва Віталія Васильовича, що викладені у зверненні питання «будуть досліджені в межах компетенції органів ДКРС працівниками КРУ в Івано-Франківській області спільно з органами УДСБЕЗ УМВС України в Івано-Франківській області».

І справді, вже 26 січня поточного року Василь Васильович отримав відповідь  № 00-13-16/287 на своє звернення за підписом заступника начальника управління КРУ в області Грицака Богдана Олексійовича. У ній, зокрема, йшлося про те, що: «види робіт, вказані у локальному кошторисі з договірною ціною, не відповідають видам робіт, вказаних в актах виконаних підрядних робіт форми КБ-2в»; «у представлених актах включена розцінка Р1-12-3 засипка дороги, а насправді дана розцінка застосовується для засипки траншей та котлованів, при цьому виконується зовсім інший вид будівельно-монтажних робіт»; «в актах виконаних робіт включено вартість щебеню фракцій 40-70 мм по ціні 76,47 грн. за м куб., а в представлених податкових накладних щебінь фракції 20-40 мм коштує 94,00 грн. за м куб.». До того ж, «враховуючи те, що для перевірки не представлено дефектних актів, або актів обстеження, зіставити об’єми робіт, які потрібно було виконати, з об’ємами робіт, відображеними в актах виконаних робіт форми КБ-2, неможливо».

Попри це, шістьма днями раніше, а саме 20 січня 2009 року, Василь Чіх отримав відповідь з УДСБЕЗ УМВС України в області № 7/Ч-3 за підписом заступника начальника управління Ців’юка Тараса Васильовича про те, що «згідно довідки спеціаліста КРУ, фактів завищення вартості матеріалів та об’ємів виконаних робіт при складанні актів виконаних підрядних робіт по ліквідації наслідків стихійного лиха 23-27 липня 2008 року по відновленню доріг в селі Красна Надвірнянського району по вулицях Річкова, Партизанська, Садова, Лаз Долішній не виявлено. Провести огляди та обміри фактично виконаних робіт у зв’язку з сніговим покривом не представилось можливим». Невідомо, на яку саме довідку «спеціаліста КРУ» посилалося управління ДСБЕЗ і чому цей ревізор залишився інкогніто.

З огляду на такий розвиток подій 14 квітня жителі села (всього 371 підпис) написали колективну заяву начальнику управління СБУ в області Назарову Анатолію Анатолійовичу з викладенням фактів зловживань з боку сільського голови і висловленням йому недовіри. Окрема заява в це ж управління надійшла й від 60 жителів вулиці Річкової, яка найбільше постраждала від минулорічної повені.

Ці заяви «помандрували» спочатку в обласну прокуратуру, потім – у районну. В очікуванні минули літо і навіть пів осені. І ось 15 жовтня, коли випав перший цьогорічний сніг, довгождана комісія таки прибула у село. І що ж? «Робочою групою … проведено контрольний обмір щодо товщини та площі шару піщано-гравійного та щебеневого покриття на дорогах с. Красна по вул. Річкова, Партизанська, Шевченка, Лаз Долішній, Садова та встановлено, що розходжень між фактичними обмірами та обсягами, зазначеними в актах виконаних робіт згідно форми КБ-2в, не встановлено». І підписи: «сільський голова с. Красна Б.Ф. Левицький, директор ТзОВ «РемДВКУ» Терешко Павло Володимирович, головний спеціаліст управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства Надвірнянської РДА Захарко Лідія Григорівна, старший контролер-ревізор Надвірнянського РР КВР Янцюк М.В., заступник начальника Надвірнянського РВ УСБУ Петриняк Роман Іванович».

Отакої! Виходить, те, що видно з обласного центру, з районного вже не проглядається? Щоб з’ясувати це, ми звернулися до сільського голови.

Бідний, зате законослухняний

Богдан Левицький стверджує, що з державного бюджету на ремонт доріг у селі було виділено 215 тисяч гривень. Це становить 29 відсотків від потреби. Всі 215 тисяч, переконує війт, витратили, на все є відповідні документи. Що ж стосується дороги до Лазу Горішнього, то вона не була пошкоджена повінню і тому не включена до переліку об’єктів, які підлягають ремонту. «Якби я включив її до переліку цих об’єктів, проти мене була б порушена кримінальна справа за нецільове використання коштів, – пояснює Богдан Федорович і продовжує: – Ми зробили частковий ремонт вулиці Лаз Горішній за власні кошти – пропустили грейдер, щебенем підсипали початок вулиці – там, де була найважча проблема». Хто оті загадкові «ми», залишилося нез’ясованим.

Понад 109 тисяч гривень згідно з кошторисом було витрачено на ремонт вулиці Лаз Долішній. Гадаємо, світлина на стор.4 красномовніше за будь-які слова свідчить про результати цього «ремонту». А у трактора, який працював на розрівнюванні дороги, тріснуло колесо, і людям довелося за власний кошт найняти інший, аби розсунув ще кілька куп щебеню («не дай Боже похорону чи пожежі, то не змогла б машина проїхати»).

Та сільський голова вважає, що все тут «зробили добре, легковий транспорт легко йде, але ДАІ не дало дозволу на експлуатацію цієї дороги, бо немає заїзних рукавів». І взагалі, каже, всі звинувачення на його адресу «на голому місці», у сільради грошей немає, ось уже три кредити взяли на виплату заробітної плати, і радить розпитати людей. Ми прислухалися до його поради і почули чимало цікавого.

Садок дитячий коло «Руслани»

(на жаль, не за Шевченком)

Ще за часів радянської влади, в кінці 1989 року, в селі розпочали будівництво нової школи. Минуло довгих сім років, поки здали в експлуатацію першу чергу – частину правого корпусу на 12 класів. Ще через шість років – у 2002-му – здали другу чергу. І все одно нині два класи навчаються у другу зміну, попри те, що кількість учнів скоротилася майже на півтори сотні. А з північного боку чекає завершення третя черга, на яку, каже директор школи Стримбіцький Василь Юрійович, згідно з висновками проектантів, потрібно близько шести мільйонів гривень. Поки що вона стоїть пусткою і лякає порожніми віконними прорізами.

Поруч – дитячий садок на 42 місця. Жінки ставлять на чергу своїх майбутніх дітей ще будучи вагітними. Був, правда, павільйон літнього дитсадка, та кілька років тому сільський голова викупив його, записав на ім’я дочки і відкрив там кафе «Руслана». За словами жителя села Василя Білоуса, красняни поміж собою називають його пеклом, бо місцева молодь не без допомоги війтової дочки, яка там ґаздує (до речі, вчительки за фахом), спивається. Так це чи ні, людям краще знати, а ось те, що кафе знаходиться поруч із дитсадком і через дорогу від школи, – незаперечний факт.

Богдан Левицький стверджував, що літній павільйон продавався з аукціону через Фонд комунального майна району, ось тільки ніяк не міг знайти районну газету з оголошенням про аукціон.

Перелік претензій до сільського голови містив ще багато пунктів, на касетній стрічці у диктофоні навіть місця забракло: не прибирається сміття; не освітлюється центральна дорога; дитсадок в аварійному стані; будівлю сільської лазні, яку зводили ще в радянські часи і яка була готова майже на 90 відсотків, розтягнули. 70-річна Марія Білоус скаржилася, що ще сьомого вересня подала документи на безкоштовну приватизацію 62 соток землі, але землевпорядник Гнатюк Дарія Василівна затягує справу. «Я мала успадкувати будинок після смерті чоловіка, то секретар сільради шість років не давала потрібної довідки. Аж вже як дійшло до суду, тоді видала. І на оформлення спадщини я потратила шість тисяч гривень, а тоді мені могло це обійтися у 500. Майже 35 років пропрацювала і маю нині рівно 700 гривень пенсії», – скаржилася жінка. Та найбільше скарг було на незадовільний стан вулиці Партизанської, до речі, включеної до переліку об’єктів, що підлягали ремонтно-відновлювальним роботам.

Про вертоліт, шкільний автобус і … овець

І все ж їм ще, можна сказати, пощастило. А ось кому справді не позаздриш, то це жителям вулиці Річкової. Тут берегоукріплення зробили лише місцями. До восьми будинків немає ніякого заїзду. Чи не найближче річка Красник підійшла до оселі Дмитра Боднара. Минулорічна стихія у двох метрах від його обійстя вирила справжнісінький котлован. «Навіть качки не можуть зійти до річки, – жаліється чоловік. – Все тримається на Божому слові».

– Як же добратися на протилежний бік? – питаємо.

– А ніяк. Хіба що он, бачите, – кладка?

Ризикуючи будь-якої миті опинитися хай у неглибокій, та все ж доволі прохолодній як для жовтня воді, ступаємо на хитку кладку і піднімаємося на протилежний берег. У селі місцеве «радіо» працює справно: нас уже чекають троє жіночок похилого віку.

– Адіт, мали-смо сяку-таку дорогу, то Петро Попович засипав нагорі, бо він си, бачте, будує. Могли-смо хоч сіна фіров завезти, а тепер гейби відрізані від світу. Я го питаю: «Нащо дорогу перекрив?». І шо, думаєте, він мені на то? «Я вам, нанашко, куплю вертоліт».

– Діти городами мусят йти до школи, бо, видите, ту дорогу, яку-смо мали, знищила вода. Позносило десь зо шість кладок. А сев кладков я, стара, не годна перейти. І де тота правда? Лишень всі си розпинают, шо про нас дбают. А насправді тримают нас за дурних овець.

… З невеселими думками поверталися ми «відремонтованими» дорогами. Назустріч нам йшла зі школи малеча. Їй ще добру годину чалапати до Лазу Долішнього. Де та програма «Шкільний автобус»? Була з цього приводу у місцевого священика розмова з головою ОДА Палійчуком Миколою Васильовичем, та результату поки що ніякого. «Я б знову організував людей, і ми самотужки довели б цю вулицю до ладу, лише б дали автобус. Мені серце крається, коли бачу, як ці маленькі діточки мусять щодня добиратися до школи», – бідкається отець Іван.

Цікаво, коли священик знову добровільно стане чорноробом, що цього разу робитиме сільський голова?