Червень — час полуниць, які солодкими ягідними шляхами мандрують до нашого столу. А села Братківці, Черніїв, Березівка Тисменицького району, Цуцилів — Надвірнянського та ін. на Прикарпатті ще називають «полуничними». Таке собі «полуничне кільце» Івано-Франківщини, зіткане із сонячних краплинок і людської праці...

Село Братківці — воістину полунична столиця Прикарпаття. Навіть сільський герб — чи не єдиний у краї, на якому зображені полуниці, а також те, без чого ці кисло-солодкі ягоди ніколи б не визріли, — людські руки. «Того, хто не вирощує полуниці, — усміхається братківчанка Оксана Маліборська, — в селі або висміяли б, або вважали б лінивцем останнім...» Тож, видається, у цьому селі таких нема, хто б марнував «золотий» полуничний час.

— Як є поміч і погода сприяє, то й заробітки добрі, — каже наша співрозмовниця. — Люди виторговують за сезон і по двадцять тисяч, і більше. Бо висаджують ягоди і на десяти сотках, є що й на п’ятдесяти. Хто як. У найсприятливіші роки і до тридцяти відер щодня можна зібрати. Все це велика людська праця — не один раз полуничник треба посапати. Особливо якщо старий. Молоді ж рослини найкраще плодоносять на третій рік. А ті, яким більше п’яти років, уже не дають такого рясного врожаю — треба висаджувати нові кущі. І так рік за роком, з діда-прадіда.

...Продати вирощене — також нелегко, особливо у нинішньому ринковому павутинні. Колись кожний ґазда і ягоди плекав, і сам продавцем був — навіть у сусідні області з величезними кошарами на базари добиралися. А у кошарі тому — понад 30 кілограмів! Ринкові закони сьогодення загалом відчутно відсторонили городників від їхньої продукції, а під маркою братковецьких полуниць часто реалізують ягоди з інших сіл чи регіонів. «Приїжджаємо на ринок до Івано-Франківська, — пояснює одна з братківчанок, — а там уже торгують братківчанськими ягодами. Але ж я знаю, що на той час у Братківцях полуниці ще не прийшли...» Село реалізує полуниці по-різному, щоправда гарантії збуту мають хіба що ті, які працюють безпосередньо з заготівельниками. інші реалізують ягоди тричі на день гуртовикам, котрі навідуються у село, або добираються на центральний ринок Івано-Франківська, де також збувають полуниці заготівельникам чи самі продають їх споживачам. Хоча умови для дрібних торговців, зі слів однієї з жительок Братківців, дуже важкі. «З цими тридцятип’ятикілограмовими кошарами, — показує жінка на плоди своєї праці, — доводиться вибиратися на другий поверх — не одна з нас собі вже спину надірвала...» Та й плата за місце — з відра — три гривні, а з З5-кілограмового кошика — п’ять, на думку братківчанки, неправильна, бо не вмотивована. Є ще один вид ягідної торгівлі — при дорозі в селі або вздовж надвірнянської траси. Але в кожному з перелічених випадків — це рутинна праця. На кілька тижнів червня селяни працюють увесь рік, бо полунична червнева смакота годує їхні сім’ї, родини. І лише селянин знає справжню ціну доброї слави братковецьких полуниць.